“Ми виплітаємо нашу Перемогу”: як майстрині з Веселинове створили понад пів тисячі маскувальних сіток для ЗСУ, - ФОТО

Волонтерський рух “Веселі Павучихи” існує з перших днів повномасштабного вторгнення. Десятки майстринь з селища Веселинове, що на Миколаївщині, створили за час війни понад 500 маскувальних сіток різного розміру для захисту позицій та техніки українських захисників. 

Редакція 0512 побувала в громаді, де працюють волонтерки та розпитала про мотивацію та складнощі роботи.

Викладачка з Миколаєва та засновниця руху Анна Космачова розповіла, що коли почалось повномасштабне вторгнення рф, то переїхала до батьків у рідне Веселинове. Жінка зрозуміла, що не може спокійно дивитись новини та організувала групу з охочих, хто готовий був збирати допомогу на фронт та плести маскування для наших бійців.

- Склад першої групи переважно складалася з працівників освіти. Згодом до нас почали долучатись жінки поважного віку, я їх кличу молодь третього покоління, тому що їх завзяттю та енергії можна позаздрити. Коли освітяни вийшли працювати в офлайн формат, то у групі як раз залишились дівчата старшого покоління, - говорить Аня Космачова.

Крім маскувальних сіток, також волонтерки роблять окопні свічки, в’яжуть теплі шкарпетки та інколи відправляють різну гуманітарну допомогу захисникам. 

Назва групи “Веселі павучихи” пов’язана із населеним пунктом, де зародився рух та комахами, які так само роблять тонку, кропітку та вкрай важливу роботу - маскування. 

Жителька селища Веселинове Лідія працювала все життя у місцевій амбулаторії, а зараз весь свій вільний час присвячує волонтерству.

- У нас в селі розповідали про те, що в місцевому Будинку культури збираються та роблять сітки. Я тоді ще працювала у лікарні, приходила після зміни та в’язала також. Було велике бажання допомогти пришвидшити нашу перемогу. Навчитись було неважко. Більшість мого часу проходить тут, де ми плетемо. Ми приходимо плести сітки щодня - 5 днів на тиждень, - говорить жінка.

Пані Ганна має хобі - вишивання та плетіння. Жінка долучилась до руху у вересні 2022 року.

- Я плету все своє життя, а зараз ще й сітки маскувальні навчилась плести. У мене до цього є наснага, от тільки зір вже підводить. Я живу сама, тому коли пораюсь по господарству, то приходжу тоді й сюди попрацювати. Працюємо ми із задоволенням, - каже волонтерка.

Світлана Григорівна була вчителькою, тому про створення групи почула саме від освітян. 

- Ми збиралися спочатку в різних місцях, тепер ми маємо постійну базу. Хтось приносив матеріал, спочатку це була постільна білизна та одяг, хтось різав на смужки тканину, хтось плів. Тоді плели сітки, як вміли ще й “кікімори” робили. У 2022 році, коли молоді вчителі пішли знову працювати, то нас було мало, а потім до руху почали приєднуватись люди мого віку, - розповіла колишня освітянка.

Жителька Херсону Галина разом із родиною пережила російську окупацію. У грудні 2022 року, коли окупанти почали обстрілювати місто з всіх видів озброєння, вирішили тимчасово переїхати в більш безпечне місце на Миколаївщині. 

- Ми жили в районі Острова. Наш будинок також постраждав від обстрілів. Діти вивезли нас разом з моєю мамою, їй 87 років. Самі вони осіли у Миколаєві, а ми у Веселинове залишились. Тут також живуть мої земляки. До групи я долучилася наприкінці минулого року. Навчитись було неважко. У мене з родини ніхто наразі не воює, але мені хочеться таким чином підтримати тих, хто нині на фронті. Звісно, що ми мріємо повернутись додому, коли там стане спокійно, - поділилась херсонка.

Ще одна жителька Веселинове - Наталя, працює вчителькою. Коли довелось знову вийти на роботу, то жінка не покинула волонтерство. 

- Ми думали, що з нашим виходом рух зупиниться, але дівчата продовжили й це тішить. Я у вільний час вдома роблю індивідуальне маскування, так званні “кікімори”, а також у зимовий період окопні свічки та підпалювачі для багаття. У мене брат воює ще з 2014 року. Навіть перший раз якось вдома у себе я зібрала своїх учнів й там разом з дітьми ми робили окопні свічки. Діти самі захотіли допомогти, тому коли є бажання, то працюємо й всі разом, - розповіла вчителька та волонтерка.

За два роки Великої війни, координаторка руху Анна Космачова також організувала філії й в інших місцях Миколаївщини, зокрема у навколишніх селах Веселинове та у Миколаєві. 

Майстрині мають свої традиції та забобони. Наприклад маскувальну сітку волонтерки називають “берегинями”, адже маскування здатне вберегти життя воїнам та вірять, що працювати потрібно лише з чистими думками, адже мали прецеденти, коли робили нашвидкоруч та захист не спрацював.

Загалом, з початку війни волонтери руху “Веселі павучихи” виготовили понад 500 сіток, з яких більш ніж 90 - це індивідуальні “кікімори”. Загальна площа всіх сіток склала, за словами Анни Космачової, понад один гектар землі, що можна порівняти із площею міжнародних стадіонів. 

Також берегині отримують ім’я на честь самих майстринь чи найактивніших донаторів. Закупівлею всіх матеріалів займається безпосередньо Анна, яка створила для цього спеціально банку, де всі охочі можуть підтримати роботу волонтерів. Організаторка руху постійно звітує про роботу руху через власні соцмережі.

Раніше редакція 0512 розповідала про історії миколаївських волонтерок руху “МикоПавучихи”.

Фото 0512.